Рівно рік тому цього дня я побачила у своїй стрічці новин на Facebook саркастичний допис від знайомого. В ньому йшлося про те, що 8 березня – це абсурдне свято. Адже воно передбачає вітати частину людства просто за наявність в його представниць жіночих геніталій. Мовляв, давайте ще за тим самим принципом зробимо офіційне свято блакитнооких людей та будемо його відзначати.
Два роки тому я б абсолютно погодилась з подібним спічем. Можливо, теж додала б якийсь схвальний коментар та навіть переказала би цю думку своїм знайомим.
Та того дня я все таки пройшла повз допис мовчки. Не схвалюючи його, не вступаючи в дискусію, але вже знаючи про історію обговорюваного дня та його справжній зміст.
Історичний контекст. Як все було насправді?
Ідея святкувати Міжнародний жіночий день вперше з’явилась на перехресті ХІХ та ХХ століть. 8 березня 1908 року соціал-демократична жіноча організація Нью-Йорку закликала жінок вийти на мітинг за рівні з чоловіками права. Більше 15-ти тисяч жінок провели марш містом, вимагаючи скорочення робочого дня та рівної оплати праці для всіх. Не менш важливою була вимога надати жінкам виборче право.
А вже в 1910 році на Міжнародній конференції жінок-соціалісток в Копенгагені комуністка Клара Цеткін запропонувала заснувати офіційний міжнародний жіночий день, в який жінки могли б влаштовувати мітинги та привертати увагу суспільства до своїх проблем. Тоді учасниці конференції її пропозицію підтримали одностайно.
В 1914 році міжнародний жіночий день припав на 8 березня та вперше відзначався одночасно в шести країнах. Пізніше в СРСР, де соціалізм став суспільним ладом, свято поступово втратило свій первинний сенс. Акценти у його святкуванні були відповідно зміщені – день, символом якого раніше була жіноча емансипація, перетворили на аполітичне оспівування «жіночності, ніжності та краси».
Таким чином 8 березня в свідомості громадян пострадянських країн перетворився на свято, яке асоціюється з приходом весни, букетами, подарунками, романтичними вечерями, та, звісно, відповідними привітаннями різного ступеню сумнівності в мережі.
Сучасне 8 березня – патріархальний перевертень
Та якщо нейтральні привітання на особистих сторінках в соцмережах в стилі «зі святом весни, краси і любові» від самих дівчат просто не збігаються з істинним значенням цього дня, то більшість приурочених до 8 березня матеріалів в ЗМІ та офіційних акцій в різноманітних магазинах кричуще йому суперечать.
Наприклад, святкове опитування чоловіків про те, яка частина жіночого тіла подобається їм найбільше, розміщене на серйозному інформаційному порталі. Або акція від лінгвістичного сайту з креативною назвою «Жінка – це запрошення до щастя».
Все це не тільки підсилює упевненість у власній правоті людей, що транслюють сексистські погляди серед свого оточення, не володіючи навіть мінімальною інформацією про масштаби гендерної дискримінації в Україні. А й виглядає як жорстка насмішка над боротьбою жінок за свої права та днем, символом якого вона є.
Сьогодні інформаційне поле навкруги святкування 8 березня вже не таке однозначне, як декілька років тому. З кожним роком суспільство все частіше звертає увагу на спотворений патріархальним устроєм сенс свята. Та часто в пошуках істини за умов відсутності достовірної інформації кожен намагається інтерпретувати цей день по-своєму.
Майбутнє жіночого дня в Україні. Яке воно?
Як от представники державного органу влади, що намагаються декомунізувати 8 березня, апелюючи саме до його радянського сенсу. Або консервативні групи, що поширюють історичний міф про походження Міжнародного жіночого дня від протесту секс-працівниць, намагаючись надати йому негативного відтінку.
Частина жінок просто не хоче замислюватись над альтернативою звичному комфортному весняному святу, в яке можна отримати квіти та трошки приємної уваги. Інші, з дитинства роздратовані фразою «Молчи, женщина, твой день – восьмое марта», просять не вітати їх в та воліють назавжди забути дану дату. Дехто, як герой перших абзаців цієї статті, повністю абстрагується від будь-якого змісту свята та вдається до його саркастичного осуду.
А от для жінок прогресивних країн світу цей день є в першу чергу черговим приводом змусити суспільство звернути увагу на їхні проблеми та оцінити, наскільки це вдавалось їм протягом останнього року. Ну і звісно привітати одна одну з досягнутими успіхами та побажати нових. Та що ж все таки робити з цим днем жінкам України?
Неконтрольоване домашнє насильство шалених масштабів, культура зґвалтування, в якій нас виростили, щоденні потоки реклами з сексистським «креативом», цілодобова сексуальна об’єктивація жіночого тіла в мас-медіа – ці та інші фактори доводять, що офіційний день боротьби за жіночі права аж ніяк не втрачає своєї актуальності і в Україні. Скоріше навпаки.
Та й після того, як ми остаточно програли 8 березня патріархату, дозволивши повністю спаплюжити його первинний сенс, відмова звертати на цей день будь-яку увагу означала би згоду втратити його знову. Згоду програти його вдруге.