“З Божої Волі” – 4 думки про насилля в фільмі

Дисклеймер: апелюючи до зв’язку релігії та насильства,
я маю на увазі саме інститут релігії, а не віру.

Для багатьох людей віра в бога – це інтимна, особиста річ. Вони люблять свою віру та часто виховують у цій любові дітей. Церква для них є особливим місцем, відповідно служники божі – людьми, що мають серйозний авторитет у спільноті.

Тож не дивно, що священики часто стають близькими друзями віруючих родин, а інколи навіть виступають радниками у сімейних справах. На жаль, не всі з них використовують цю довіру з совістю.

priest with crucifix

Загалом тему такого насилля над дітьми висвітлювали вже не раз. Згадати хоча б відомий фільм Spotlight, в центрі сюжету якого – журналістське розслідування численних зґвалтувань хлопчиків бостонськими священниками. Він став культовим далеко за межами правозахисної спільноти.

Цього року з’явилась ще одна стрічка про насилля в церкві, а саме – “З Божої волі” французького режисера Франсуа Озона. Після її перегляду я записала декілька думок, якими хочу поділитись.

1

Перше, що кидається в очі: «З Божої волі» не заграє з темою сексуального насилля, не використовує її для видовищної інтриги, як це часто зараз буває. Наприклад, сім’я героя, який першим наважується надати справі розголосу, дізнається про все майже на початку фільму.

Він просто за сімейним обідом розповідає дітям, що йому довелось пережити, щоб вберегти їх від подібного.

Мені сподобалось, що цю розмову автори сюжету не перетворили на драматичне видовище, і не розтягнули інтригу на півфільму. Хоча могли б.

MV5BNzA2YWZkNjItYWNmMS00NWQwLTg1YjAtZWFiOGE2ZmIzNjkxXkEyXkFqcGdeQXVyNTc5OTMwOTQ@._V1_SY1000_CR0,0,1508,1000_AL_

Ще цікаво, що ця важлива розмова для героїв не така вже і big deal. Звісно, це важлива частина історії, але вони сприймають її спокійно. При цьому увагу глядача, як я вже сказала, на ній не надто концентрують.

Це все ніби показує нам інший світ, в якому сексуальна просвіта і розмови з дітьми про секс та насилля не викликають ні в дорослих, ні в дітей ані пекельного сорому, ані обурення. А ще не потребують тижнів моральної підготовки, або часу на загоєння нових ран після. Мені складно уявити таку розмову в сьогоднішній українській сім’ї, навіть в найпрогресивнішій.

2

Чому мовчали раніше? Чому батьки не пішли до поліції? Стрічка дає змістовні відповіді на це та інші питання, на які жертви насильства знову і знову натрапляють під час своєї боротьби.

Мабуть, в ідеальному світі люди, які пережили насилля, завжди мають достатньо рішучості, щоб повідомити поліцію. Поліція, в свою чергу, завжди знаходить нападника та справедливо його карає. Після чого постраждала або постраждалий повністю відновлює фізичне та психічне здоров’я, а суспільство осуджує гвалтівника.

Але ми не в ідеальному світі, тому маємо інші сценарії. 

MV5BZDY3NDJhYTUtNDRkZC00NjBjLTgwMWMtMGViYWEzNzg5ZGJhXkEyXkFqcGdeQXVyNTc5OTMwOTQ@._V1_SY1000_CR0,0,1508,1000_AL_

В багатьох з них жертви та їхні батьки не намагаються або не можуть добитись справедливості одразу після інциденту, а часто – взагалі ніколи. Саме такі реалістичні сценарії показують в фільмі, пояснюючи, чому так стається.

Хтось з батьків пояснює, що намагались відсторонити священика від роботи з дітьми, але не хотіли додавати дитині стресу, тягаючи її по судах. Інші згадують, що сини пробували розповідати про непристойну поведінку з боку священиків, але вони просто не звернули на це уваги.

А хтось з тодішніх дітей взагалі не зміг розповісти батькам правду через недовіру до них, не кажучи вже про те, щоб публічно виступити проти церкви.

3

Священик, якого за сюжетом звинувачують в домаганнях до дітей, не заперечує цього. Однак він позиціонує свої злочини виключно як наслідок хвороби, через яку він сам дуже страждав. На що інший герой, а разом з ним і автори сюжету – принаймні, мені так здалось, відповідають: це не може бути виправданням.

Тему зміщення акценту з реальної жертви на її нападника чи когось іншого розкривають в фільмі ще не раз. Інший приклад – розмова іншого героя зі своїм батьком. Він хоче дізнатись думку батька про свій сумний досвід, на що отримує класичне знецінення: мовляв, нічого страшного не сталось, проблеми є у всіх.

MV5BZDVjMDU5NDAtYTkzOC00MjY0LTk5OGYtNzkzMjM2MDU5MjY4XkEyXkFqcGdeQXVyNTc5OTMwOTQ@._V1_SY1000_CR0,0,1508,1000_AL_

А ще батько заявляє, що у всьому цьому винна його колишня дружина, яка нібито завжди накручувала сина проти нього. Який це стосунок має до ситуації з домаганнями – незрозуміло, але ясно одне: дорослий чоловік намагається виставити себе як жертву в ситуації, де він геть нею не був. В той же час не приділяючи ніякої уваги серйозному болю, через який пройшов його син.

4

«З Божої волі» добре показує і те, як жертвам насилля нав’язують прощення нападника як єдиний спосіб пережити травму. У фільмі представники церкви до останнього годують жертв обіцянками розібратись в ситуації, паралельно гнучи лінію про необхідність “залишити минуле в минулому”. Таке часто говорять жертвам будь-якого насилля – щоб у цьому переконатись, можна переглянути випуск майже будь-якої української передачі на цю тему.

Особисто мені такий підхід неблизький. Я вважаю, що пробачення потрібно скоріше самому нападнику. Якщо, до прикладу, він хоче відновити стосунки з іншою стороною або перестати кепсько почуватись через те, що зробив. Жертві ж не обов’язково вибачати того, хто її скалічив, щоб повернутись до нормального життя.

MV5BMjQxMjllNmUtOTFmYy00NGYzLTlkODUtMjZiYzBkZjJkN2E2XkEyXkFqcGdeQXVyNTc5OTMwOTQ@._V1_SY1000_CR0,0,1508,1000_AL_

Навпаки – злість на агресора та відмова задовольняти його потребу в каятті іноді єдине, що лишається в жертви після пережитого болю. Єдине підтвердження того, що сталось, та валідності її почуттів після цього.

В той же час мушу визнати, що немало психологів також вважають, що пробачення може допомогти самій жертві. Ймовірно, багатьом людям це дійсно так чи інакше допомогло. Та на жаль в публічних кейсах необхідність прощення агресора використовується саме так, як показано в стрічці.

P.S. Поки я писала цей невеликий огляд, видання The Village зробило хороший матеріал про той самий фільм. Якщо захочете доповнити знання про стрічку та про насильство взагалі – рекомендую прочитати і його.

Підтримати блог