Я видалила імпланти з грудей

Індустрія краси має шалений вплив на вибір, який жінки роблять стосовно своєї зовнішності. Деякі б’юті-практики, як, наприклад, макіяж — загалом безпечні.

Але деякі — зовсім ні! Скажімо, пластичні операції можуть не тільки виправити, але й навпаки посилити спотворене сприйняття свого тіла. А ще нанести цьому тілу серйозних травм.

Саме це сталося з Марі, котра погодилась поділитися своєю історією для Femline. Далі — розповідь зі слів героїні.

Чому збільшила груди

Мені, як практично і будь-якій дівчинці, буди знайомі підліткові комплекси та заморочки з приводу зовнішності. А з ними і бажання подобатись, будь-якими можливими способами підкреслювати свою красу, жіночність і все таке. Не дивлячись на це, більшу частину свого вже дорослого життя я була задоволена тим, як я виглядаю.

Але розмір грудей мене не влаштовував ніколи.

Мені здавалось важливим підкреслити, що мої груди більші, ніж вони є насправді. Доходило до смішного: пам’ятаю, як на своєму весіллі я постійно поправляла корсет плаття, щоб на фотографіях груди реально здавались більшими. Поки чоловік подруги не спитав, навіщо я постійно роблю такі дивні рухи.

Але це до народження дитини за допомогою дурнуватих пуш-апів ще можна було зробити вигляд, що в мене не перший розмір, а, скажімо, другий. Що щось в мене там таки є. А потім я народила сина, годувала його грудьми якийсь час, форма грудей змінилась. Мене й без того розмір не дуже влаштовував, а тут все стало зовсім печально.

Тоді такого терміну, як «бодіпозитив», я не знала. Не знала, наскільки вільніше живеться зі сприйняттям через цю призму себе та оточуючих жінок. Потрібен був час, щоб цього дійти.

Зараз вже точно не пам’ятаю, коли саме з’явилося бажання зробити груди, але я точно була впевнена, що не зможу. Тому що це коштувало доволі дорого. Хоча й була можливість зробити операцію через знайомих, навіть зі знижкою, цінник для мене все одно був захмарним.

Та коли я пізніше дізналась від хорошої знайомої, в якої займалась в залі, що в неї зроблені груди і що коштувало це в рази дешевше, ніж в більшості клінік… Смішно згадати — для мене це перетворилось на якесь «вау».

Зараз я так радію можливості купити нову машину, наприклад. Тобто коли я розумію, що я заробила достатньо грошей, я можу ось тут як би додати, можу десь взяти кредит і виплатити його, і в мене буде нове класне авто. А тоді я так раділа тому, що в мене, вибачте, будуть нові цицьки.

Мені був 31 рік, коли я наважилась.

Не думаючи про ризик

Якби хтось тоді всадив мене та став розповідати про ризики та можливі ускладнення, я б сказала — «просто відваліть від мене, немає жодних ризиків, жодних ускладнень. В мене відмінне здоров’я, шикарний настрій, зі мною все буде чудово». Марно було зі мною про це розмовляти.

Якимось чудом декілька моїх знайомих, які серйозно подумували зробити собі груди, почувши мою історію, сказали «так, ну його нафіг, спасибі, не треба, і зі своїми поживемо». Можливо, це я зараз настільки переконлива, можливо, мої знайомі зараз розумніші, ніж та я з минулого. А може, мені просто не пощастило зустріти людину, яка мене дійсно переконала б.

Героїня після збільшення грудей

А ось моя тренерка, котра зробила собі груди, зіштовхнулась пізніше з реальними наслідками. В неї виявили лімфому — форму раку грудей. Звичайно, імпланти їй видалили та вона пройшла курс хіміотерапії. Можливо, це було пов’язано з імплантами. Тоді про це не подумали ні я, ні вона. Вирішили, що це збіг: в неї вже були зроблені груди й просто знайшли лімфому після цього.

При всьому цьому та історія навіть не можу сказати, що мене налякала, ні.

Настільки я кайфувала від свого нового зовнішнього вигляду, настільки тащилась, що те, що в когось там виявили рак грудей — так, дуже шкода, але зі мною-то такого не станеться, в мене все в порядку.

Я чесно дотримувалася всіх рекомендацій лікарів і швидко відновилася після операції.

Про реакцію чоловіка та сина

В мого чоловіка була дуже однозначна позиція. В нас немає такого, щоб він мене від чогось відмовляв, та й взагалі в нашій сім’ї прийнято одне одного підтримувати, а не переконувати, якось давити. Він казав так: «Ти роби те, що вважаєш за потрібне, я підтримаю будь-яке твоє рішення. Але мені подобаються і твої теперішні груди». Це має пряме відношення до його грамотної реакції протягом всієї цієї історії.

Коли я зробила собі груди, потрібно було якийсь час носити компресійну білизну. І тоді твої груди не може бачити ніхто, навіть ти сама. Пізніше можна починати знімати, зовсім на трошки — ось буквально в душ сходити та знову вдягнути. А спочатку навіть в душ ходиш з ним. І я пам’ятаю цей момент, коли я вперше його зняла й подумала — ну людині ж мабуть цікаво, що мені там наробили.

Я його кличу, кажу — «слухай, хочеш покажу, як вона виглядає? Ну, ти не лякайся, там набряки трохи, шви». Реакція була такою: великі захоплені очі та одну слово — «охуїти». Я кажу: «тобі подобається? Ну от правда краще, так? Так же краще?»

А він на мене дивиться, дуже спокійно та впевнено відповідає: «мені дуже подобалось, як було, і мені подобається, як є. Для мене не має жодного значення, які в тебе груди. Було класно, зараз теж класно».

Я тоді ще подумала — ой, ну от чого він мені триндить! Звичайно ж йому більше подобаються груди третього розміру, а не такі, як в мене були — маленькі, незрозумілі, обвислі. Ось як я тоді міркувала. А зараз я кожного свята готова стоячи пити за його здоров’я, просто за те, що він тоді так коректно відреагував.

Марі зі своїм чоловіком Стасом

Моїй дитині тоді було лише 5 років, але так як ми завжди дуже відкрито з ним говорили, багато явищ з життя дорослих для нього не були секретом. Однак про те, що саме будуть зі мною робити, я чомусь вирішила йому не казати.

І вже в той момент, коли вони з чоловіком привезли мене до лікарні, він запитав, куди я взагалі зібралась. І ось я йому пояснюю: «слухай, я вирішила зробити собі груди. Вони зараз маленькі, а будуть більші, ось так мені хочеться». «Тобі що», говорить він — «робитимуть операцію?» А я — «так, мені робитимуть операцію». Він почав плакати, а я очманіла.

А сама подумала, ось звідки людина в 5 років так мислить? Адже насправді 5-ти річний пацан краще за мене в той момент зрозумів, що взагалі-то я йду на певний ризик. Тобто, це в нього була грамотна реакція — адже після загального наркозу не всі й не завжди прокидаються, якщо на те пішло. Ось так от.

«Щось не так»

Я пропустила планове УЗД у 2018-му році, а наступного згадала про те, що потрібно його все-таки зробити. Пам’ятаю, я ще їхала й думала — так жаль витрачати час на цих лікарів. І ось я лежу розслаблена на кушетці, про щось теревеню з лікаркою. Вона подивилась мою ліву молочну залозу, потім праву — і в неї змінився вираз обличчя. А напівжартома питаю — «вас щось турбує?» А вона каже — «так, мене турбує».

Вона виявилась дуже грамотною, не стала робити жодних припущень, чимось мене залякувати. Просто показала екран зі словами «Ось дивіться, це — ліва, так вона має виглядати. А на правій — якісь полосочки, перешийки, і я не готова коментувати, що це таке, але так бути не повинно. Вам потрібно перевіритись».

Я не злякалась тоді. Абсолютно. Я все ще була впевнена, що в мене все добре. Головне на той момент було, щоб мені сказали, що немає чогось мега-серйозного, типу підозри на рак.

Я проконсультувалась у звичайного хірурга, котрий виключив запальний процес, а після поїхала до до пластичного хірурга. Від нього я вже вийшла зі змішаними почуттями, тому що він практично на 100% був впевнений, що це розрив імпланту.

Огляд моїх грудей зайняв в нього в два рази менше часу, ніж розповідь про те, скільки коштуватиме новий імплант в їх клініці. Мовляв, ну, розірвався імплант — так у нас є чудовий новий! Ось він такий, такого розміру, такої марки, ось так ми вам його поставимо. Для них це як нову тачку купити, якщо стара вже відслужила. Він навіть не питав, чи хочу я взагалі вставляти новий — апріорі вважається, що так.

Але він все ж дав мені одну слушну пораду — зробити МРТ, котре зможе підтвердити діагноз. От в той момент я вже засмутилась, не розуміла, що мені робити далі. Пам’ятаю, подзвонила рідним, сказала, що поки що нічого робити не буду та ще почекаю… А що почекаю — незрозуміло. Якийсь дивний процес в голові почався, заперечення, може.

Мама мене тоді дуже підбадьорила, вона подзвонила та сказала: «Дивись, якщо в тебе зараз немає грошей, я переведу тобі на карту скільки ти скажеш і ти зараз же поїдеш і зробиш це МРТ». Я погодилась, подумала про себе — «давай зберись, досить вже соплі розмазувати». МРТ я зробила того ж дня.

Упс, воно все підтвердило.

Як вирішила видалити імпланти

Далі були такі муки вибору! Мені виймати їх чи все ж таки вставляти нові? Дуже сильний був в моїй голові конфлікт на цю тему. Мільйон всього потрібно було врахувати — ризики повторного розриву, фінансові витрати, паралельно подумати — а як же я буду виглядати, я ж звикла виглядати ось так, і я вже звикла купувати одяг певного розміру і так далі.

Та не можу сказати, що я прям дуже довго сумнівалась. Я просто зрозуміла в якийсь момент, що займаюсь дурнею. До появи в моєму житті фемінізму я вважала, що моя зовнішність — це мій актив. Я міркувала так: я красива жінка, а можу стати ще красивішою. Я думала, що мої час та сили варті того, щоб бути витраченими на підтримку та вдосконалення моєї привабливості. Це було важливо. Важливіше від кар’єри, саморозвитку, можливості побачити світ.

Але завдяки фемінізму я зрозуміла, що моя цінність як жінки не визначається моєю привабливістю.

Думка інших людей з приводу моєї зовнішності, кількість отриманих мною захоплених або заздрісних поглядів — нічого з цього не повинно впливати ні на мій день, ні на моє життя. Так, я жінка. Я особистість. Я розумна, цікава та цілеспрямована. Я не картинка в журналі або на екрані чийогось смартфону. Я не прикраса колективу і я не повинна радувати нічиє око. Я повинна подобатись лиш одній людині — собі.

Тож я сказала собі: «В тебе є твоє тіло і твоє здоров’я, вони безцінні. Ти себе любиш, поважаєш за немало речей, і зовнішність — просто одна з твоїх складових, геть не найголовніша та не найприорітетніша. Так, в тебе сталась неприємність зі здоров’ям, так, неприємність ще й в тому, що якби ти стала феміністкою 4 роки тому, ти б просто не вставляла собі груди.

Але це твой досвід, твої груди не винні в цьому, досить знущатись з них. Зроби те, що повинна, вийми зі свого тіла пошкоджене чужорідне тіло, реалізуй далі свої прекрасні плани, проекти, виховуй сина та радій життю».

Груди вони на якому, на 125-місці у списку всіх цих речей знаходяться? І після цього все встало на свої місця у моїй голові.

З нашим тілом, здоров’ям та життям періодично відбуваються різні речі. Це не завжди хороші речі, не завжди вдалі. Найкраще і найправильніше, що ми можемо зробити — берегти своє здоров’я, берегти своє тіло та за можливості розповідати оточуючим — як це класно, берегти та любити себе.

«Особистий» вибір

Чи було це моїм особистим вибором? Тут все дуже просто. Макіяж, лахи, тату, пірсинг — це дійсно особистий вибір кожного стосовно своєї зовнішності. Чудово, що все це є.

Та пластична хірургія — це зовсім інша історія. Це не необхідне втручання в організм. Це закачати загальний наркоз, розрізати тіло, щось з цим тілом зробити, зашити.

Всі ці ризики несуть в собі також і операції за медичними показаннями, але якщо людині вирізали апендицит — йому, можливо, врятували життя. А якщо жінці вставили груди — з точки зору здоров’я нічого хорошого їй не зробили, тільки нашкодили.

Якби в суспільстві не було ось ції установки від початку, що жінка зобов’язана старатись бути красивою, саме в загальноприйнятому значенні цього слова, сексуальною — ми б не змінювали так своє тіло. Так, ми займались би спортом. Тому що це корисно для здоров’я, це хороше хобі.

Але пропаганда відфотошоплених жіночих тіл, об’єктивуючої реклами, ось цих навмисно сексуалізованих образів — це все замилювання очей, створення та розмноження комплексів у жінок. І у чоловіків також, чесно кажучи, просто жінки страждають від цього набагато більше. Однозначно це все шматочки одного ланцюга.

І коли люди кажуть «це ж був твій вибір» — ні, друзі, це не мій вибір. «Тебе ніхто не змушував!» Ні, мене змусили. Мене змусило суспільство та те, як це суспільство влаштоване. Це так. Багатьом важко це визнати — адже для цього потрібно розбиратись з якимись соціальними аспектами, навіть історичними. Потрібно копати і відмотувати доволі далеко. Але це дійсно так.

* * *

Якщо запитати мене зараз — ти засмучена? Ти злишся, що так трапилось? Ти хотіла б, щоб в тебе не було пошкодженого імпланту, щоб ти жила з цими імплантами довго та щасливо і померла разом з ними в один день? Я не буду брехати, що можу стопроцентно сказати — ні, я би не хотіла, щоб так сталось.

Але чаша терезів на дуже великий процент схиляється до того, що я рада, що все вийшло саме так. В результаті це доволі правильна річ, яка відбулася у моєму житті. Все вийшло логічно і так воно і має бути. Я не вважаю, що сталась якась трагедія.

Я вважаю, що сталась повчальна історія.

Минуло трохи менше року з того часу, як Марі зробили зворотню операцію з видалення грудних імплантів. Марку імплантів, котрі були встановлені в героїні, відкликали з ринку в 40 країнах через пов’язані з ними часті випадки лімфоми.

А ще виявилось, що під час першої операції Марі випадково видалили частину м’язів однієї з грудей, через що вона стала меншою (ще меншою, ніж до імплантів) та дивної форми. Вона прокоментувала це так:

Як мені живеться зараз? Знаєте, нормально. Я звикла до розміру, що не дотягує до повноцінного першого, і навіть вважаю, що це дуже стильно. Я досі іноді сумую через різницю в формі і розмірі грудей. Як саме я сумую? Приблизно так: секунд 30 задумливо дивлюсь на свої груди, потім подумки кажу собі «ну і пох…!». Все — посумувала, живу далі.

Чи допускаю я вірогідність колись знову зробити операцію зі збільшення грудей? Взагалі, я готова допустити вірогідність чого завгодно — наприклад, що завтра на нас нападуть інопланетяни. Але чесно: я скоріше повірю в атаку чортового інопланетного розуму, ніж в те, що мені знову захочеться запхати в себе декілька шматків силіконового г..на.